Справжній ризик - це жити без ризику

Занадто багато хто з нас живуть в ніші, яка називається «безпечною гаванню Відомого» чи "зоною комфорту". Все підсумовується одноманіттям буденного: 10 років - все той же сніданок. 10років - все той же шлях на роботу,. 10 років - одні й ті ж розмови. Одні і ті ж думки 10 років поспіль. Я зовсім не засуджую подібний спосіб життя. Вам це подобається? Тоді все прекрасно! Але я не знаю нікого, хто був би щасливий, живучи такою долею. Виконуючи звичні дії, ти отримуєш тільки те, до чого давно звик.

Ейнштейн визначав божевілля як виконання одних і тих же дій в надії на різний результат. Але більшість людей саме так і живуть. Радість приходить тоді, коли ви вносите в гру частину себе і починаєте випробовувати долю. Так, при цьому невдачі трапляються частіше. Але Успіх теж приходить частіше.
У більшості випадках притаманні помилки у результаті якихось рішень. І, на жаль, багато людей сприймають ці помилки за поразки, що є категорично неправильним висновком.

"Я помиляюся частіше, ніж більшість людей. Я помиляюся постійно. Мені доводилося терпіти невдачі в бізнесі. Я терпів невдачі в особистих відносинах. Терпів невдачі в житті. Раніше я дивувався, чому це відбувається. Я пробував грати роль «бідний я, бідний», страждаючи від небезпечної хвороби хронічної жертви."

Варто збагнути, що у всіх подібних змістах заключення повинно бути одним: Невдача - це ціна величі. Невдача - головний інгредієнт найвищого досягнення. Як писав гуру новаторства Девід Келлі: «Чим швидше помилитеся, тим швидше досягнете успіху».
Ви не зможете перемогти, залишаючись у своїй безпечній ніші, лише зрідка дозволяючи собі добре прораховані ризики. І чим частіше ви ризикуєте в погоні за мрією, тим більше ви терпите невдач і наближаєтесь до мети.

Невдача - тільки частина процесу досягнення світового класу. 
«Промахи - ознака майстерності», - говорить консультант з питань менеджменту Том Петерс. Кращі фірми нашої планети терпіли невдач набагато більше, ніж компанії середньої ланки. Найуспішніші особистості нашої планети терпіли більше невдач, ніж звичайні люди. Справжня і єдина поразка - не мріяти. Немає нічого ризикованішого, ніж жити без ризику. Влучно зауважив одного разу Марк Твен: «Через двадцять років ви будете більше шкодувати про незроблене, ніж про зроблене».

Справжній ризик - це жити без ризику.
Тому вперед, вийдіть за свої межі вже сьогодні. Попросіть надати вам кращий столик у вашому улюбленому ресторані, а коли полетите в подорож на літаку, вимагайте покращення умов польоту в першому класі. Почніть з найпростішого, що можете вимагати для себе і пам'ятайте: "Хто не грає і не ризикує, той не виграє!".

Важливість культури мовлення

Щодня ми стикаємось із одиницями, десятками, а то й сотнями людей. Частіше це просто короткотермінові зустрічі, репліки, але час від часу нам доводиться входити з цими людьми в триваліші контакти, простіше кажучи  – спілкуватись.

В магазині, на роботі, в транспорті, в кафе чи ресторані – спілкування це невід’ємна частина нас. Але, на жаль, сама розмова з іншими людьми не завжди виходить такою, як би нам того хотілось.

Чи то часи зараз такі, чи то країна, в якій живемо, настільки байдужа, чи може люди просто не переймаються, але таке поняття як «культура спілкування» у нас поширене далеко не всюди, якщо не сказати майже ніде.

Навряд чи для когось є новиною той факт, що в останнє десятиліття культура спілкування неухильно деградує, відмирає. Причому матом не просто лаються (для цієї мети слов’яни використовують матюки уже сотні років), а розмовляють – невимушено і спокійно, наче ці слова не несуть «брудного» сенсу.
Неймовірно велика кількість «сміттєвих» слів, сленгу та суржику засмічують нашу мову настільки, що часом на долю мови «культурної» припадають тільки прийменники та займенники.

Як не дивно, вагома частина людей, які проявляють безкультурність під час спілкування – це молоді люди, не лише підлітки, а й особи у віці від 20 до 30 років. З чим це пов’язано? До однієї з причин можна віднести своєрідне потрясіння, яке пережили країни Радянського Союзу після його розпаду. У ті роки «лихоліття», перебудови, виросло ціле покоління, яке взяло собі правила спілкування із вуличної «напівблатної» манери розмови. Але все ж головною причиною є звичайно виховання або його відсутність у дітей та підлітків.
Діти просто не розуміють, їм ніхто по-справжньому не пояснював, що таке культура спілкування, і наскільки вона важлива для майбутньої кар’єри і сімейного життя. А насправді, для того, щоб грамотно, культурно спілкуватися, достатньо виконувати декілька нескладних правил:

• Слідкуйте за відсутністю в мові матюків – це ж відвертий бруд, який перетворює бесіду на казна що;
• Зверніть увагу на сленг та жаргонні слова – використовуйте їх дуже акуратно, зрідка, як спецію до основної страви;
• Обмірковуйте свої висловлювання, не говоріть перше, що прийде в голову;
• Використовуйте моральні принципи, якими людина керується в повсякденному житті. Слово часом б’є сильніше кулака;
• Більше читайте. Необов’язково серйозну літературу, підійдуть і фантастика, і детективи. Це збільшить словниковий запас красивими словами.
• Спробуйте вирізнятись манерою правильно говорити, і саме цим бути унікальним. Українська мова дуже багата на синонімічні пари буденних загальновживаних слів, яких мало хто використовує, проте вони оригінальні своєю милозвучністю.

Ми нерідко звинувачуємо Захід за все те «сміття», яке потужним потоком йде до нас з екранів телевізорів і кінотеатрів, з комп’ютерних ігор і коміксів. Але ж навіть американці, жителі країни у якої, за великим рахунком, немає культурних традицій, дотримуються досить строгих правил спілкування – ділових, особистих, у відношенні з дітьми. Та вони по десять раз на день спитають як у тебе справи «How you doing?» і не тому, що їм цікаво, а тому, що так ввічливо.
Чому ж у нас цьому не приділяється належної уваги? Тому ж, чому охорона здоров’я та освіта знаходяться на плачевно низькому рівні. Але потрібно наголосити на тому, що, зрештою, починати змінювати світ потрібно з себе. Адже кожен може без проблем почати матюкатися, але й так само кожен може цього не робити і спілкуватися культурно.
Тому хочу побажати, щоб на Вашому життєвому шляху зустрічалось побільше культурних, вихованих людей, з якими не лише приємно спілкуватися, але й грамотно посперечатися.

Що означають наші несвідомі малюнки?

Напевно, немає такої людини, яка хоча б іноді під час телефонної розмови або на нудній нараді не малювала на аркушах записника дивні фігурки. А ви не помічали, що фігурки ці часто повторюються? Погортайте свою записник, ви можете знайти там багато цікавого - незрозумілі завитки, сердечка, спіральки, чоловічки і т.д. Ці несвідомі малюнки можуть дуже багато розповісти про свого автора.

Спонтанні малюнки - відмінний спосіб дізнатися щось нове про людину, оскільки в той момент, коли вони з'являються на папері, нами володіє підсвідомість, а саме вона приховує справжні людські страхи, комплекси і бажання. Варто лише уважно вдивитися у власні каракулі, і вам вдасться зрозуміти, які саме якості не дозволяють вам рости в кар'єрному плані і чому останнім часом вам особливо складно слухати довгі розповіді про чужі проблеми.

Особисті підписи
Їх найчастіше виписують досить егоцентричні натури. Вони думають про себе більше, ніж про когось іншого. Всі їхні думки крутяться навколо однієї персони - себе. Особливо явно це простежується в тих випадках, коли підписами змальовані цілі листи. Якщо цей опис вам підходить, задумайтеся - а чи не занадто багато уваги ви собі приділяєте? Можливо, що люди навколо вас теж гідні того, щоб ви хоча б зрідка про них згадували?

Чоловічки
Стандартна схема «паличка,паличка,круг» говорить про те, що ви не проти збудувати навколо себе Берлінську стіну і нікого близько не підпускати. Якщо людина плюс до всього ще й маленька, то, швидше за все, ви відчуваєте себе безпорадним, дрібним пішаком. У тому випадку, якщо людина виглядає досить реалістично, зверніть увагу на деталі. Складені на грудях руки говорять про ваш ворожий настрій, а заховані за спиною - про здатність стояти на своєму до кінця. Якщо ж руки розставлені в сторони, то це свідчить про те, що ви втратили контроль над своїм життям. Тепер про особу: якщо вона ретельно промальована, то вам дуже важливо, що про вас думають оточуючі. Особливо це стосується зовнішності. До речі, про залежність від думки оточуючих говорять і великі вуха, а маленькі (або їх повна відсутність) свідчать про небажання прислухатися до чужої думки.

Сердечка
Їх малюють люди, переповнені почуттями. Вони щиро люблять життя і оточуючих людей, але далеко не завжди можуть відкрито про це заявити. Чи то через страх бути відкинутими, чи через побоювання, що їх не зрозуміють. Їм просто необхідно транслювати свої емоції зовні, але вони всіма силами контролюють себе, через що часто бувають нещасні.
Сердечка малюють ті, хто любить життя і оточуючих людей, але далеко не завжди може відкрито про це заявити.

Зірочки
Такі малюнки говорять, що їх автору дуже хочеться бути в центрі уваги, він мріє про визнання, захоплення і поклоніння. Однак якщо ваша зірка має занадто багато променів, а деякі немов віддалені від неї, то, швидше за все, мова йде про депресивний стан.

Будиночки
З віконцями, дахом і ганком - все як годиться. Їх, як правило, малюють ті, хто любить порядок, чітко планує свій день, витрати, відпустка - загалом, все, що тільки можна спланувати. Ці люди мають чіткі цілі і знають, як їх досягти. Треба дуже постаратися, щоб збити їх з вірного шляху або переконати в будь-якому питанні.

Квіти,сонце
Якщо ви малюєте ці фігурки під час телефонної розмови, то, швидше за все, ця бесіда вам до душі. До того ж під час балаканини з подругою ви можете мріяти про прекрасний вечір, який проведете з коханим, і теж малювати міні-пейзажі. Такі малюнки виходять з-під олівця оптимістичних і добрих натур.

Спіралі
А також окружності і хвилі означають певну зацикленість в емоційному плані. Можливо, ви ходите по колу своїх проблем і ніяк не можете їх вирішити. При цьому чужі труднощі вас ні краплі не хвилюють, і ви можете з легкістю зірватися на того, хто почне розповідати вам про свої негаразди.

Геометричні фігури
Квадрати, трикутники, ромби - всі ці незграбні фігури характерні для наполегливих натур, що мають ясні цілі і тверді переконання. Вони контролюють кожен свій крок і часом дуже підозрілі по відношенню до оточуючих. Іноді ця пильність по-справжньому заважає насолоджуватися життям, тому варто хоч зрідка відпускати ситуацію і давати подіям йти своєю чергою.

Тварини
По тому, яка саме тварина з'являється в записнику, можна судити про ваш емоційний настрій. Насправді, тут все просто, як в дитячих казках: заєць або білка - потребуєте турботи, лисиця - плетете інтриги, лев - відчуваєте себе найважливішою людиною в своєму оточенні і т.д.

Цифри
Вважається, що їх машинально малюють ті, кого дуже турбує матеріальна сторона життя. При цьому неважливо, чи піклуєтеся ви про розмір своєї зарплати, чи збираєтеся взяти квартиру в іпотеку або хочете розплатитися з боргами, - якщо ви постійно думаєте про гроші, то цифри все частіше будуть з'являтися на папері.

Проте, всі ці "знахідки" в своєму блокноті потрібно правильно сприйняти для себе. Знайшовши пояснення і переклад своїх підсвідомих повідомлень, не слід сприймати всі ці тези, як вирок або ж повну характеристику вашої особистості. Не забувайте, що це може бути лише індикатором емоцій у певний момент, які вас переповнювали та, над якими варто задуматись і проаналізувати генезис.

Як набути впевненості в собі?

Всі поняття щастя і життєвого успіху на сьогодні дуже змістились. Люди почали шукати його у відносинах, у "других половинках". Ми всі знаємо, що джерело задоволення робить нас в деякій мірі залежними від нього = і так як люди черпають це джерело із своїх стосунків, вони стають залежними від них і гублять себе. Вони розучились шукати вдоволеність від життя у собі. Для таких людей, які б хотіли відчути внутрішню гармонію і досконалість життя, варто навчитись шукати джерело натхнення та впевненість, в першу чергу, у собі. Як це зробити? Достатньо просто:  

1. Потрібно звернути увагу на своє оточення. Проаналізувати наскільки часто вас критикують, покладають на вас сумніви. Можливо навіть не зі зла, ненавмисно, а просто є такі особи, яким потрібно і легше знайти недоліки в інших. В такій ситуації варто пам'ятати таке правило: Життя передбачає відмінності! Це воно створило нас такими різними. І якщо хтось з вашого середовища наголошує вам, що дуже погано відрізнятись, тому що...1), 2), 3)...пам'ятайте, що ця людина просто в конфлікті з самим всесвітом. Отож, до кого ви прислухаєтесь, до мудрості життя, чи до людини, яка бачить світ через такі ж суб'єктивні окуляри, як і ваші.
2. Наступне, що потрібно зробити, це накопати якомога більше знань і особливостей у собі. Нас в школі вчили звертати увагу на помилки. Це призвело до того, що більшість людей не вміють бачити свої переваги, особливості та розвивати їх.

У буденності дуже легко втратити своє "я". Задовольняючи потреби нижчих рівнів: фізіологічні, соціальні, потреби безпеки, ми забуваємо про саморозвиток і вдосконалення тих якостей, які формують нашу індивідуальність. В рутині ми не усвідомлюємо і не цінуємо того, що маємо, і те, як по-іншому можемо це використовувати. Така природа, що ми завжди тягнемось до більш ресурсних людей. До тих, хто більш енергійний, хто позитивніше дивиться на життя..., але при цьому не виховуємо цих якостей у собі. У кожної людини всі можливості розвитку в неї в руках і кожен стоїть перед схожими виборами щодня.
І напевно, не так страшно буде дивитись в майбутнє, якщо ви набудете впевненості у собі, завдяки самовдосконаленню, оскільки джерело натхнення буде струменіти з вас самих.

Розподіл пріорітетів у житті

 Чи багато людей шкодують на смертному одрі, що занадто віддавались роботі?
Ми постійно вирішуємо, як зорганізувати наш час, будь це цілий період канікул/відпустки або ж невеликий епізод. І наше життя являється результатом цих рішень. Більшість наслідками зробленого вибору не задоволені, особливо, коли присутнє відчуття невідповідності між тим, як ми витрачаємо час, і тим, що ми, врешті-решт, вважаємо справді важливим в житті.
Багато для кого така ситуація буде знайомою:

"Я живу в якійсь гарячці! Кручусь цілими днями — зустрічі, дзвінки, папери, зобов`язання. Ввечері ледве доходжу до ліжка. В житті я багато чого досягнув і є досить продуктивним. Але інколи я сумніваюсь: "Ну і що? Що я зробив по-справжньому вагоме?". І змушений визнати, що не знаю відповіді. Я відчуваю, що розриваюсь на шматки. І сім'я, і робота є важливими для мене. Я живу в постійному конфлікті з собою. Чи можна по-справжньому бути успішною людиною у всіх аспектах життя?".

 Нашу внутрішню боротьбу за пріорітети можна описати як протистояння між двома інструментами, направляючих нас на нашому шляху: годинником і компасом. Годинник уособлює наші зобов`язання, ділові зустрічі, плани, цілі, конкретні справи - те, чим ми займаємось і як ми управляємо нашим часом. Водночас, як компас представляє наше бачення, цінності, принципи, місію, совість, напрямок — те, що нам здається важливим, і те, як ми розпоряджаємось своїм життям.
Боротьба починається тоді, коли ми відчуваємо протиріччя між годинником і компасом, коли наша діяльність не відповідає тому, що ми вважаємо основним в житті.
● Для деяких із нас цей розрив достатньо болісний. Ми відчуваємо се6е загнаними в пастку, відчуваємо, що нашим життям керують інші люди і обставини і відповідно, відчуваємо себе загубленими в світі, що існує без нас.
● Інші відчувають неясний дискомфорт. Вони не можуть зрозуміти, що повинні робити, і що взагалі роблять.
● Деякі відчувають внутрішню порожнечу. Вони обмежують поняття щастя лише рамками професійних чи фінансових досягнень, а потім виявляють, що їхній "успіх" не приносить того задоволення , на яке вони розраховували. Тамуючи біль вони, сходинка за сходинкою, видираються по драбині  успіху — диплом, робота допізна, просування по службі, — зрештою усвідомлюючи, що драбина приставлена не до тої стіни.
Пробуджуючий дзвінок
Усвідомлення такої невідповідності може прийти найдраматичнішим шляхом.

Помирає близька людина.
Або ж ви взнаєте, що ваш син-підліток почав приймати наркотики.
Вас звільняють з роботи. 
Або лікар повідомляє, що вам залишилось жити декілька місяців, через невиліковну хворобу.

Подібні ситуації відкривають нам очі на наше життя.
При відсутності схожих "пробуджуючих дзвінків" багато хто так і не задумується по-справжньому про найдорогоцінніші життєві питання. Натомість того, щоб дослідити глибинні, хронічні причини наших проблем, ми знімаємо гострий біль, застосовуючи свого роду аспірин і лейкопластир, і отримуючи тимчасове полегшення, надалі продовжуємо займатись "важливими" справами, не намагаючись зупинитись і спитати себе, чи являється це найбільш значним для нас.

Everybody lies.

З дитинства наші батьки намагалися прищепити нам усвідомлення того факту, що людина завжди повинна говорити правду. Говорити неправду погано.
А чи можете ви уявити собі сучасне людське суспільство, в якому люди не обманюють один одного? У нашому недосконалому світі практично неможливо вижити, якщо зовсім не брехати і говорити тільки правду.
Згадайте це почуття провини, коли ви брешете комусь. Знаєте, що може бути гірше цього почуття? Тільки ті відчуття, які ви відчуваєте, коли вас викривають. Брешуть всі. Тільки комусь це сходить з рук, а хтось постійно попадається на брехні. Отож, вам доведеться засвоїти декілька навичок.

1. Продумайте деталі. Переконливо бреше той, хто попередньо в деталях продумав сюжетну лінію своєї розповіді. Щоб не заплутатися у власній брехні, деталі історії можна списати з реальних прототипів. Наприклад, якщо вам потрібно описати неіснуючу людину, скопіюйте її портрет з реального персонажу – свого знайомого або далекого родича, щоб не плутатися в деталях, якщо вам доведеться раптом повторити вищесказане. Те ж саме стосується і подій – нехай вони будуть максимально правдивими, але з вкрапленнями брехні, в істинності якої вам потрібно переконати співрозмовника.
2. Повірте у власну брехню. Мозок людини влаштований так, що його дійсно можна обманути. І самонавіювання грає в цьому процесі далеко не останню з ролей. Звичайно, самообман – річ тимчасова, і наша свідомість здатна відрізнити зерно від полови, але його цілком можна запрограмувати і на якийсь проміжок часу ви повинні самі повірити у власну брехню, тоді переконувати в ній співрозмовника і при цьому не боятися бути викритим вам буде значно легше. Навіть якщо ваш опонент запідозрить у словах неправду, то значно простіше і більш впевненіше буде виглядати ваше обурення, коли ви самі будете вірити у те, що сказали.
3. Контролюйте жести. Звичайно, не всім відомо, що певні жести здатні видавати людину, яка говорить неправду. Але все-таки ризик потрапити на людину, підкованого в даному питанні, існує. Крім того, деякі співрозмовники, особливо люди з розвиненою інтуїцією здатні на підсвідомому рівні вловлювати дисбаланс між промовою і рухами людини, що каже неправду. Тому візьміть на озброєння, що брехуна можуть видавати: схрещені руки або ноги, занадто активна жестикуляція, погойдування ніг, клацання пальцями, чухання носа. Старанно уникайте перелічених вище рухів тіла. Поводьте себе так, наче це ваші звичні жести це буде не складно, якщо ви повірите у власну брехню. А навіть якщо ви прокололися, то можна через деякий час повторити рух тіла, який вас видав, щоб збити з пантелику співрозмовника.
4. Слідкуйте за рухом і напрямком очей. Я вважаю, що це абсолютна брехня, що людина, яка вам бреше, не може дивитися у вічі. Ще й як може, а якщо вона дуже хоче, щоб ви повірили, то зоровий контакт – це не проблема. От тільки фішка в тому, що брехун дивиться вам не в самі очі, а в якусь певну точку, прямо над очима або наче наскрізь (розосереджуючи свій погляд) і вам лише здається, що людина свердлить вас поглядом. Судячи з попереднього можна зробити висновок про наступну пораду для брехунів: дивіться спокійно відкрито в очі співрозмовника, чи на вії чи просто крізь людину, проте не перестарайтеся – надто пильний погляд може пробудити підозри.
   Для жертв: А знаєте чому, брехуни дивляться вам в очі? Бо вони намагаються визначити грань, скільки їм ще потрібно сказати чи не сказати, аби ви повірили. Навіть у брехні є своя міра. Коли її занадто багато, вона завжди переллється через вінця чаші правди.
5. Не посміхайтеся. Якщо нещирість слів ще можна не помітити, то відрізнити натягнуту посмішку від душевної і щирої може практично кожен. Справжня усмішка відображається і на губах, і в очах, а фальшива – тільки на губах, і то вони при цьому виглядають напруженими.
6. Запам’ятовуйте сказане. Якщо ви вже зважилися на брехню, роль потрібно грати до кінця. А щоб залишатися переконливим, завжди запам’ятовуйте в деталях, що саме і кому саме ви збрехали. Так, це не просто, тому у хороших брехунів, зазвичай, дуже добра пам’ять.
7. Контролюйте інтонацію. Запам’ятайте: зазвичай переконливіше звучить те, що говориться голосно. Невпевненість, боязкість, зниження тону здатні викликати сумніви у вашій правдивості.

Тільки пам’ятайте, чим більше брехні у нашому житті, тим гарячішою потім буде сковорідка, для вашого язика.

Сарказм – інтелект чи самозахист?

 
У сучасному суспільстві сарказм відносно співрозмовника став, мало не нормою спілкування, якщо не увійшов до моди. Давайте відразу розмежуємо поняття гумору і сарказму. Гумор – це жарт, спрямований на те, щоб розсмішити людину, надати її обличчю радісного виразу і посмішки. А сарказм спрямований на те, щоб людині дошкулити, зачепивши її недоліки в найбільш неприємних виразах, і виставити їх на загальний огляд.
Хороший гумор не може принести людині поганого настрою, а от сарказм цілком на це здатний. Їдкість сарказму, що відноситься до певної історичної епохи, може бути незрозуміла для наступних поколінь в силу того, що втрачається його соціальна гострота. Тому вульгарний і не розумний сарказм так швидко і гине в сучасному інтернет просторі.
Але якщо сарказм зачіпає якісь глибинні питання нашого існування, то у нього цілком є шанси сприйматися нащадками як вишуканий гумор, а не викриття чого-небудь.
Досить згадати книгу «Мандри Гуллівера» Свіфта, яка була написана саме як сатирична, і повна сарказму щодо сучасного автору суспільства розповідь, а з плином часу це соціальне підґрунтя зникло, і тепер Мандри Гуллівера сприймаються як книга для дітей. Також можна згадати повні сарказму вираження Вольтера, які згодом стали сприйматися як зразки красномовства.

Навіщо потрібен сарказм сучасній людині? 
В основному для тих же цілей, що і раніше – для того, щоб вказати суспільству на його недоліки, відкрито, а не в завуальованій формі.
Також сарказм – це один із способів самозахисту людини, спроба нею самою побудувати навколо себе якийсь «захисний простір», через який в її життя не просочується негатив, а навпаки, вона буде вихлюпуватися назовні.
Проблема такого способу самозахисту полягає в тому, що рано чи пізно саркастичні зауваження почнуть відштовхувати від людини, яка ними користується, все більше і більше людей. Хоча, треба відзначити такий парадокс, що сарказм найчастіше застосовується саме для того, щоб привернути до себе увагу, акцентувати всіх на своїй особистості. Дане твердження можна підтвердити, лише ненадовго включивши телевізор, або понишпоривши по мережі Інтернет. Кількість телеведучих, журналістів, авторів журналів, що ллють злісні коментарі, які, по суті, є однією з форм сарказму, просто вражає.
Але сарказм може бути і однією з форм вираження інтелектуальної переваги над співрозмовником. Можна, наприклад, згадати один з найяскравіших прикладів – це доктор Хаус з однойменного серіалу. Він не соромиться у висловах, і робить саркастичні зауваження щодо своїх колег по роботі і навіть пацієнтів, для того, щоб позмагатися з самим собою в дотепності. Його сарказм оригінальний і свіжий, за допомогою нього він доносить до своїх колег сутність захворювання, і метод його лікування.
Але давайте згадаємо, чи багато ми знаємо щасливих людей, які часто вдаються до саркастичних зауважень. Швидше за все, їх не так багато. Якщо вони взагалі є.
Той же Хаус, наприклад, так і не знайшов свого щастя, а Свіфт вважав за краще суспільство власних коней, ніж людей, в його «Гуллівері» ідеальним світом є саме той, де правлять коні.

Людина, що зловживає сарказмом, приречена на самотність, хоча в душі вона може і прагнути до суспільства, і навіть любити його. Але замикаючись все глибше в своїй шкаралупі презирства, вона не розуміє, що позбавляється однієї з найголовніших розкошів людського життя – це спілкування.
Сарказм зможе вас захистити від нападів з боку інших людей, але рано чи пізно вам не залишиться нічого, крім того, як направити його жало на самого себе, тому, що поруч уже нікого не буде.

Найкращий спосіб подолати лінощі — нічого не робити

З самого дитинства нас вчать, що лінощі —жахлива риса  і лінуватись неможна. В релігії лінощі входять до списку гріхів. Чи насправді так жахливо все виглядає? Адже в природі немає  даремності і випадковості! Деяким людям лінощі непритаманні, а деякі здаються нам справжними ледарями — всі ми абсолютно різні. 

В тлумачному словнику сказано: 

"Лінощі — це відраза до праці, будь - якого виду справ чи занять; схильність до бездіяльності і дармоїдства".

Неприваблива картина, правда? Особливо, коли розумієш, що і в тебе є схильність до байдикування.
Тим не менше, дане визначення включає в собі певні міфи, не зовсім відповідаючі реальності.

Міф №1   Лінощі — це схильність не залежна від людини та невід`ємна і непереборна риса характеру..
Це абсолютно не так! Якщо ви поспостерігаєте за собою та за іншими, то легко помітите, що лінощі — всього лише певні шаблони поведінки та звички. А звички можна "виховувати".
Міф №2   Лінощі — це абсолютна бездіяльність.
Це твердження також далеке від істини. Тому що, коли людина говорить "мені ліньки", частіше всього це означає, що вона їсть, дивиться телевізор, слухає музику, переглядає фільм, читає книгу чи журнал, валяється на дивані, спілкується з друзями або ж ще чимось займається. Все це якийсь певний вид діяльності, тобто вона насправді чимось зайнята. Інша справа, якщо ці дії — не є такими, які необхідні в даний момент: прибрати в квартирі, дописати статтю, курсову чи наукову роботу, перетелефонувати клієнтам... І коли подібні дії віднімають уже по декілька годин в день, лінощі починають бути суттєвою проблемою у житті.

Лінь одна, причин багато.

• Найбільш банальний вид лінощів — викликаний втомленістю. Ви давно не висипались, видався важкий день (тиждень, місяць) на роботі чи навчанні, поганий настрій, нічого не хочеться робити... 
• Часто ми лінуємось через відсутність мотивації. Важко заставити себе зробити справу, корисну і актуальну, але яка є під великим знаком питання стосовно результату. 
• "В мене немає сили волі" — це фраза, за якою багато-хто ховається, насправді це також вид лінощів. Найважливіше в такій ситуації — це просто почати справу, 50% успіху вам гарантовано, так як довести почату справу до кінця психологічно набагато легше, ніж взятись за нову.
• Удавані лінощі. Так, бувають і такі. Стиль діяльності людини цілком може зовні виглядати як лінощі. Вона довго обмірковує, прикидає, і це виглядає для оточуючих як бездіяльність, в той час як розумовий процес кипить.

Способи подолання лінощів.

• Найбільш зайнятий день — не понеділок, не початок року і не перший день після відпустки, а ... завтра! Тому що саме на завтра ми схильні перекладати всі справи. 
• Якщо справа, якою ви займаєтесь, вам цікава, всі лінощі кудись зникають. Так що при можливості обирайте собі найбільш цікаві заняття з сильною мотивацією.
• Лінощі — річ заразна, тому уникайте спілкування з лінивими людьми. 
• Якщо ви ввесь час будете займатись тільки тим, чим вам хочеться, то неприємності неминучі. Тому час від часу, вам таки прийдеться приступити до тих небажаних справ, які є необхідними.
• Якщо вас таки перебороли лінощі, то подолайте їх повною бездіяльністю. Так! Це прекрасний спосіб перестати лінуватись — абсолютно нічим не займатись. Просто станьте посеред кімнати і стійте нерухомо. Запевняю вас, через 10 хвилин вам це набридне, і ви займетесь справою.

5 правил від віслюка

 

Якось вісляюк одного фермера провалився в колодязь. Прибіг хазяїн і сплеснув руками: 
"Як ж його звідти витягнути?".

Фермер пояснив йому: 
"Йому вже недовго лишилося. Я все одно хотів купити нового молодого осла. А колодязь майже висох. Я давно мав намір його закопати й викопати новий в іншому місці. Чому б цього не зробити зараз? Заодно й ослика закопаю, щоб не смердів, коли розкладатиметься".

Він скликав всіх своїх сусідів йому на допомогу, щоб засипати криницю. Люди дружно взялись за лопати і почали закидувати землю в криницю. Віслюк одразу ж зрозумів, до чого йде справа, і почав страшно кричати. І раптом він стих. Ще після декількох лопат землі фермер вирішив заглянути, що ж відбувається внизу. Та він був здивований від побаченого. Віслюк землю, яка падала на його спину, струшував і притоптував копитами. І дуже швидко, на подив усіх, з’явився нагорі — і вистрибнув із колодязя!
В житті вам може зустрічатись багато бруду, і кожного разу, коли на вас падає грудка землі, струсіть її піднімайтесь догори — так можна вибратись із будь-якого глибокого колодязя, якщо не зупинятись і не здаватись.
Запам`ятайте 5 простих правил від віслюка:

• Звільніть своє серце від ненависті - пробачте.
• Звільніть своє серце від хвилювання - більшість із них не мають приводу.
• Ведіть просте життя і цінуйте те, що маєте.
• Віддавайте більше.
• Чекайте менше.

Історії з мораллю

1. Одного разу миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку. Вона розповіла про це курці, вівці і корові. Але всі вони незмінно відповідали: "Мишоловка - це твої проблеми, до нас вона ніякого відношення не має!"

Трохи пізніше в мишоловку попалася змія - і вкусила дружину фермера. Намагаючись її вилікувати, дружині приготували суп з курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І, нарешті, закололи корову, щоб гідно нагодувати гостей на похоронах.

І весь цей час, миша спостерігала за тим, що відбувається через дірочку в стіні і думала про речі, які ні до кого ніякого відношення не мають!

Мораль: Якщо Вас щось не стосується напряму, не думайте, що це щось не вдарить Вас по голові.

2. Орел сидів на дереві, відпочивав і нічого не робив.

Маленький кролик побачив орла і запитав:

- "А можна мені теж сидіти, як Ви, і нічого не робити?"

- "Звичайно, чому ні", - відповів той.

Кролик сів під деревом і став відпочивати. Раптом з'явилася лисиця, схопила кролика і з'їла його.

Мораль історії: щоб сидіти і нічого не робити, Ви повинні сидіти дуже, дуже високо.

3. На фермі захворів кінь.

Ветеринар:

- Якщо вранці він не встане, я його усиплю.

Вранці кінь не встав. Поруч лежав баран:

- Ну давай вставай або ти помреш!

Кінь став.

Фермер:

- Це диво! Це треба відсвяткувати! З такої нагоди ми заріжемо барана!

Мораль: Ніколи не лізьте не в свою справу (але не забувайте про історію з мишоловкою).

4. Три людини перевертали камені. Одного з них запитали: - Що ти робиш?

Він витер піт з чола і відповів: - Горбачусь.

Підійшли до другого і запитали: - А ти що робиш?

Він закатав рукава і діловито сказав: - Гроші заробляю.

Запитали у третього: - А що робиш ти?

Він подивився вгору і сказав: - Храм будую.

Мораль історії: життя наповнене сенсом тільки у того, хто переслідує велику мету.

5. Таксист підвозить відомого в місті мільйонера. Той розплачується рівно по лічильнику.

Таксист:

- Я вчора вашого сина підвозив, так він мені 100 доларів на чай залишив.

- Ну так що ви хочете: у нього тато - мільйонер, а я - сирота.

Мораль: тільки той, хто сам заробив свої гроші, по-справжньому знає їм ціну.

You’re only young once. - Час спливає.

Інтроверти: найвідкритіший тип особистості до світу

 

● Міф №1 - інтроверти небалакучі.  

Це не так. Просто вони не говорять, якщо їм нема чого сказати. Вони не люблять пустих розмов. Якщо заговорити з ними про щось, що їх цікавить, їх неможливо буде зупинити.

● Міф №2 - інтроверти сором'язливі.

Сором'язливість не має нічого спільного з інтроверсією. Інтроверти не бояться людей, але для контакту їм потрібна причина. Вони не спілкуються тільки заради спілкування. Якщо хочете поговорити з інтровертом, просто заговоріть з ним. Не бійтеся здатися неввічливим.

● Міф №3 - інтроверти грубі.

Інтроверти часто не бачать причин для церемоній і обміну люб'язностями. Вони хочуть, щоб всі були природні і чесні. На жаль, це в більшості випадків неприйнятно, тому інтровертам варто іноді прикладати великих зусиль, щоб пристосуватися, і це їх втомлює.

● Міф №4 - інтроверти не люблять людей. 

Навпаки, інтроверти дуже цінують тих декількох друзів, які у них є. Вони можуть порахувати близьких друзів на пальцях однієї руки. Якщо вам пощастило бути одним з друзів інтроверта, у вас є вірний союзник на все життя. Якщо ви заслужили його повагу як цікава людина, він з вами.

● Міф №5 - інтроверти не люблять виходити в суспільство.

Нісенітниця. Інтроверти не люблять виходити в суспільство занадто надовго. Вони дуже швидко засвоюють інформацію, і тому їм не потрібно проводити багато часу в суспільстві, щоб бути "в темі". Вони підуть додому, щоб перезарядитися і "переварити" отримані враження. Перезарядка спокоєм для інтровертів життєво необхідна.

● Міф №6 - інтроверти завжди хочуть бути наодинці.

Інтровертам цілком комфортно на самоті зі своїми думками. Вони багато розмірковують. Вони мріють. Їм подобається, коли є проблеми, над якими вони можуть працювати, завдання, які вони можуть вирішувати. Але вони також можуть відчувати себе самотніми, якщо у них немає когось, з ким вони можуть поділитися своїми відкриттями. Їм потрібні щирі  відносини.  

● Міф №7 - інтроверти - дивні. 

Більшість інтровертів - індивідуалісти. Вони не йдуть за натовпом. Вони вважають за краще, щоб їх цінували за їх незвичайний спосіб життя. Вони думають своєю головою і тому часто кидають виклик тому, що вважається нормою. Вони не приймають рішень виходячи тільки з того, що популярно і модно.  

● Міф №8 - інтроверти - замкнуті диваки.

 Інтроверти - це люди, які перш за все зосереджені на внутрішньому, і приділяють велику увагу своїм думкам і емоціям. Не те, що б вони не здатні звертати увагу на те, що відбувається навколо, просто їх внутрішній світ набагато цікавішим та кориснішим для них.

● Міф №9 - інтроверти не вміють веселитися і відпочивати. 

Інтроверти, як правило, відпочивають вдома або на природі, а не в гучних громадських місцях. Вони не любителі гострих відчуттів і не адреналінові наркомани. Якщо навколо занадто багато розмов і шуму, вони закриваються.

● Міф №10 - інтроверти можуть «виправитися» і стати екстравертом.

Світ без інтровертів був би світом з малою кількістю вчених, музикантів, художників, поетів, кінематографістів, лікарів, математиків, письменників і філософів. Інтроверти не можуть «виправитися» і заслуговують на повагу за свій вроджений темперамент і користь, яку вони принесли людству. До речі, дослідження Silverman (1986) показало, що частка інтровертів серед людей з високим IQ значно вище.

Теорія розбитих вікон

У 1980-х роках Нью-Йорк виглядав пекельно. Щодня на вулицях відбувалось понад 1500 тяжких злочинів: 6-7 вбивств на добу. Вночі по вулицях ходити було небезпечно, а в метро ризиковано їздити навіть удень.
Ось що розповідали про нью-йоркську підземку: 
«Вистоявши нескінченну чергу за жетоном, я спробував опустити його в турнікет, але виявив, що він зламаний. Поруч стояв якийсь волоцюга: поламавши турнікет, тепер він вимагав, щоб пасажири віддавали жетони особисто йому. .Місто було в лютій епідемії злочинності в своїй історії.Але потім сталося незрозуміле. Досягнувши піку до 1990-го року, злочинність різко пішла на спад. До кінця десятиліття в метро відбувалося вже на 75% менше злочинів, ніж на початку. 

Що сталося? Хто натиснув чарівний стоп-кран і що це за кран?

Його назва - «Теорія розбитих вікон».Криміналісти Уїлсон і Келлінг стверджували, що злочинність - це неминучий результат відсутності порядку. Якщо вікно розбите і не засклене, то проходячи повз вирішують, що всім наплювати і ніхто ні за що не відповідає. Незабаром будуть розбиті і інші вікна, і відчуття безкараності розповсюдиться на всю вулицю, посилаючи сигнал всій окрузі. Сигнал, який закликає до більш серйозних злочинів.
Отже, повернемося в Нью-Йорк в епоху дикої злочинності. Усередині 1980-х в нью-йоркському метрополітені змінилося керівництво. Новий директор Девід Ганн почав роботу з ... боротьби проти графіті. Не можна сказати, що вся міська громадськість зраділа ідеї. «Хлопець, займися серйозними питаннями - технічними проблемами, пожежною безпекою, злочинністю ... Не витрачай наші гроші на дурниці!» . Але Ганн був наполегливий: 

«Графіті - це символ краху системи. Якщо починати процес перебудови організації, то першою повинна стати перемога над графіті. Чи не вигравши цієї битви, ніякі реформи не відбудуться. Ми готові впровадити нові поїзди вартістю в 10 млн. Доларів кожен, але якщо ми не захистимо їх від вандалізму - відомо, що вийде. Вони протримаються один день, а потім їх спотворять ». 

І Ганн дав команду вичищати вагони. Маршрут за маршрутом. Склад за складом. Кожен вагон, кожен божий день. «Для нас це було як релігійне дійство», - розповідав він пізніше.В кінці маршрутів встановили мийні пункти. Якщо вагон приходив з графіті на стінах, малюнки змивалися під час розвороту, в іншому випадку вагон взагалі виводили з експлуатації.  
Ганн доносив до вандалів чітке послання. 

«У нас було депо в Гарлемі, де вагони стояли вночі, - розповідав він. - У першу ж ніч з'явилися тінейджери і заляпали стіни вагонів білою фарбою. На наступну ніч, коли фарба висохла, вони прийшли і обвели контури, а через добу все це розфарбовували. Тобто вони працювали 3 ночі. Ми чекали, коли вони закінчать свою роботу. Потім ми взяли валики і все зафарбували. Хлопці засмутилися до сліз, але все було зафарбовано знизу доверху. Це був наш меседж для них: «Хочете витратити 3 ночі на те, щоб спотворити поїзд? Давайте. Але цього ніхто не побачить »... 

У 1990-му році на посаду начальника транспортної поліції був найнятий Вільям Браттон. Замість того, щоб зайнятися серйозною справою - тяжкими злочинами, він впритул взявся за ... безбілетників. Чому? Новий начальник поліції вірив -- як і проблема графіті, величезна кількість "зайців" могло бути сигналом, показником відсутності поррядку. І це заохочувало вчинення більше тяжких злочинів. проблема росла як снігова куля.
     Що зробив Браттон?  
Він виставив біля турнікетів по 10 переодягнених поліцейських. Вони вихоплювали «зайців» по ​​одному, надягали на них наручники і вибудовували в ланцюжок на платформі. Після цього їх проводжали в поліцейський автобус, де обшукували, знімали відбитки пальців і пробивали по базі даних. У багатьох при собі виявляли зброю. У інших виявилися проблеми з законом.

 «Для копів це стало справжнім Ельдорадо, - розповідав Браттон. - Кожне затримання було схоже на пакет з поп-корном, в якому лежить сюрприз. Що за іграшка мені зараз попадеться? Пістолет? Ніж? Є дозвіл? Ого, та за тобою вбивство! .. Досить швидко погані хлопці порозумнішали, стали залишати зброю вдома і оплачувати проїзд ». 

У 1994 році мером Нью-Йорка обраний Рудольф Джуліані. Він забрав Браттон з транспортного управління і призначив шефом поліції міста. До речі, у Вікіпедії написано, що саме Джуліані вперше застосував Теорію розбитих вікон. Тепер ми знаємо, що це не так. Проте, заслуга мера безсумнівна - він дав команду розвинути стратегію в масштабах всього Нью-Йорка. Поліція зайняла принципово жорстку позицію по відношенню до дрібних правопорушників. Заарештовувала кожного, хто пиячив і бешкетував в громадських місцях, хто кидав порожні пляшки, розмальовував стіни, стрибав через турнікети... Рівень міської злочинності став різко падати - так само швидко, як і в підземці. Начальник поліції Браттон і мер Джуліані пояснюють: 

«Дрібні і незначні, на перший погляд, проступки служать сигналом для здійснення тяжких злочинів». 

Ланцюгова реакція була зупинена. Наскрізь кримінальний Нью-Йорк до кінця 1990-х років став найбезпечнішим містом Америки. Чарівний стоп-кран спрацював! 
На мій погляд, теорія розбитих вікон досить багатогранна. Її можна застосувати до різних сфер життя: спілкування, виховання дітей, роботі ... Гармонії вам!

Сучасна школа породжує тисячі невдах

Боляче спостерігати, як сучасна школа вбиває таланти дітей та калічить їхні душі.
80% школярів не стануть успішними людьми. Система освіти безнадійно застаріла.
Шкільна освіта
Тисячі шкіл щороку "виробляють" людей, які будуть жити нереалізовано, самотньо, бідно. Чому це відбувається?

Причини сьогоднішнього зла потрібно шукати в минулому. Сучасна школа була створена 200 років тому. Цей інститут відповідав певним потребам тогочасного індустріального століття. У той час в Англії стрімко розвивалося виробництво. З'являлися нові фабрики, банки, заводи. Для їх обслуговування потрібні були мільйони бездумних, слухняних виконавців - свого роду біороботів. Тоді й була заснована система, яка суперечить здоровому глузду, природі дитини, еволюції.
Ідеальна програма для створення роботів.
Ми знаємо, що діти дуже люблять гратися. Так навчання проходить в десятки разів швидше, ніж за партою. У дітей дуже багато енергії.  Школа карає дітей за будь-який прояв емоцій, життєрадісності, цікавості. Ні про який розвиток особистості, як фізичний, так і духовно-інтелектуальний, не може бути й мови. Наша педагогіка побудована так, щоб знищити індивідуальність, особистість, позбавити дитину своєї думки. Ось кілька причин, чому школа шкідлива: 

• 1. Сучасна наука довела, що дитина ефективно вчиться, тільки коли помиляється. Школа робить все, щоби викликати в дітей страх перед помилками. За неправильні відповіді карають, ставлять двійку. В майбутньому ці нещасні люди бояться спробувати щось нове, експериментувати, робити помилки.
• 2. В завданнях є тільки 2 відповіді - правильна і не правильна. Таким чином, діти починають бачити світ плоским. У багатьох задач, насправді, можуть бути тисячі правильних рішень.
• 3. У дітей немає часу думати. Сучасний процес навчання побудований так, що, дитина постійно завантажена тупою безглуздою роботою. Раніше, за часів розквіту філософії, учитель виводив учнів на берег річки і давав завдання для роздумів. Вони могли кілька днів сперечатися, міркувати. Тільки розмірковуючи в тиші, ми можемо розвивати свій розум.
• 4. Сучасна школа вбиває один з вроджених інстинктів - прагнення до пізнання. Леонардо да Вінчі не вчився в сучасній школі. Тільки завдяки цьому він зміг розвинути і зберегти жагу до знань. Він все життя робив геніальні відкриття, залишаючись учнем. Винаходи да Вінчі на 500 років обігнали час. Більшість студентів, отримавши дипломи, назавжди припиняють вчитися. Вони ненавидять цей процес. На все життя залишаються духовними інвалідами.

Критикуючи шкільну освіту, ні в якому разі не можна образити людей-винятків, педагогів від Бога. У них навіть в цьому шкільному пеклі вистачає мужності і любові до дітей, давати їм знання, надихати на майбутні звершення. Але це, на жаль, винятки, які тільки підкреслюють цю думкуф.