Розподіл пріорітетів у житті

 Чи багато людей шкодують на смертному одрі, що занадто віддавались роботі?
Ми постійно вирішуємо, як зорганізувати наш час, будь це цілий період канікул/відпустки або ж невеликий епізод. І наше життя являється результатом цих рішень. Більшість наслідками зробленого вибору не задоволені, особливо, коли присутнє відчуття невідповідності між тим, як ми витрачаємо час, і тим, що ми, врешті-решт, вважаємо справді важливим в житті.
Багато для кого така ситуація буде знайомою:

"Я живу в якійсь гарячці! Кручусь цілими днями — зустрічі, дзвінки, папери, зобов`язання. Ввечері ледве доходжу до ліжка. В житті я багато чого досягнув і є досить продуктивним. Але інколи я сумніваюсь: "Ну і що? Що я зробив по-справжньому вагоме?". І змушений визнати, що не знаю відповіді. Я відчуваю, що розриваюсь на шматки. І сім'я, і робота є важливими для мене. Я живу в постійному конфлікті з собою. Чи можна по-справжньому бути успішною людиною у всіх аспектах життя?".

 Нашу внутрішню боротьбу за пріорітети можна описати як протистояння між двома інструментами, направляючих нас на нашому шляху: годинником і компасом. Годинник уособлює наші зобов`язання, ділові зустрічі, плани, цілі, конкретні справи - те, чим ми займаємось і як ми управляємо нашим часом. Водночас, як компас представляє наше бачення, цінності, принципи, місію, совість, напрямок — те, що нам здається важливим, і те, як ми розпоряджаємось своїм життям.
Боротьба починається тоді, коли ми відчуваємо протиріччя між годинником і компасом, коли наша діяльність не відповідає тому, що ми вважаємо основним в житті.
● Для деяких із нас цей розрив достатньо болісний. Ми відчуваємо се6е загнаними в пастку, відчуваємо, що нашим життям керують інші люди і обставини і відповідно, відчуваємо себе загубленими в світі, що існує без нас.
● Інші відчувають неясний дискомфорт. Вони не можуть зрозуміти, що повинні робити, і що взагалі роблять.
● Деякі відчувають внутрішню порожнечу. Вони обмежують поняття щастя лише рамками професійних чи фінансових досягнень, а потім виявляють, що їхній "успіх" не приносить того задоволення , на яке вони розраховували. Тамуючи біль вони, сходинка за сходинкою, видираються по драбині  успіху — диплом, робота допізна, просування по службі, — зрештою усвідомлюючи, що драбина приставлена не до тої стіни.
Пробуджуючий дзвінок
Усвідомлення такої невідповідності може прийти найдраматичнішим шляхом.

Помирає близька людина.
Або ж ви взнаєте, що ваш син-підліток почав приймати наркотики.
Вас звільняють з роботи. 
Або лікар повідомляє, що вам залишилось жити декілька місяців, через невиліковну хворобу.

Подібні ситуації відкривають нам очі на наше життя.
При відсутності схожих "пробуджуючих дзвінків" багато хто так і не задумується по-справжньому про найдорогоцінніші життєві питання. Натомість того, щоб дослідити глибинні, хронічні причини наших проблем, ми знімаємо гострий біль, застосовуючи свого роду аспірин і лейкопластир, і отримуючи тимчасове полегшення, надалі продовжуємо займатись "важливими" справами, не намагаючись зупинитись і спитати себе, чи являється це найбільш значним для нас.